ТО́РОК, у, ч., розм., рідко. Те саме, що торо́чка. Та хустка завжди висіла в кутику на жердці, і її Максим пізнав би, хоч би сотки були дівок, так знав на ній кожний листок, кожну квітку, кожний торок (Кобр., Вибр., 1954, 114).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 206.

I. Торок, ку, м.

1) Кромка. Гол. Од. 21.

2) Кусокъ полотна съ бахромой, прикрѣпленный къ навою; къ каждой нити бахромы прикрѣпляется нить навиваемой основы. Чуб. IV. 96. Вас. 167. Шух. І. 259.

3) мн. Тороки. Бахрома (напр. на платкѣ). Гол. Од. 77. Шух. І. 124, 132. Білі рушники — шовкові тороки. Н. п. Камен. у. Ум. Торочок.

II. Торок, (ку?), м. Небольшой плотъ изъ 3 — 4 бревенъ; на торки разбивается большой плотъ и пригоняется къ берегу. Мнж. 193.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 276.