ТОРЕ́ЦЬ, ч.

1. род. рця́. Поперечна грань предмета (колоди, стрижня, цеглини тощо). Тріскотіли дрова, сичали, і закипала на торцях пінка (Шиян, Вибр., 1947, 226); Спилявши верхню частину дерева, торець зрізу старанно зачищають садовим ножем (Колг. Укр., 11, 1956, 36); Шви між вінцями зрубу, а також торці колод тут примазують глиною або вапняним розчином і фарбують у різні тони (Жилий буд. колгоспника, 1956, 143); Порошкова суміш потрібного складу запресовується в залізну гільзу, торці якої потім заварюються (Наука.., 6, 1956, 10).

2. род. рця́, буд. Бокова (коротка) сторона прямокутного в плані будинку, споруди. На торці жилого приміщення, зверненому завжди до вулиці, верхні вінці подовжніх стін випускаються у вигляді консолі (Дерев. зодч. Укр., 1949, 17); На торці приміщення київського готелю «Інтурист» ..мозаїка — «Народне мистецтво» (Веч. Київ, 26.VІІ 1971, 2).

3. род. рця́. Короткий, звичайно шестигранний, дерев’яний брусок, призначений для підлоги або для покриття дороги. Машина м’яко слалась по шелесткому бруку, По восьмигранних шашках наковзаних торців (Бажан, Вибр., 1940, 141); Колісниці проторохкотіли по торцях (Ільч., Серце жде, 1939, 444).

4. род. рцю́. Бруківка з таких брусків.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 203.