ТОРГО́ВИЦЯ, і, ж.

1. заст. Торгівля. Нинька [сьогодні] щось мала торговиця була (Сл. Гр.).

2. Місце, де відбувається торгівля; базар. — А що, жінко? завтра, — каже [чоловік], — Тра [треба] скриню продати. Коло нас тут недалеко Торговиця буде, Повезу її до лиха, Може, куплять люде! (Рудан., Співомовки.., 1957, 9); Торговиці аж десь коло дев’ятої почали потроха [потроху] заповнюватися приїжджими на ярмарок селянами (Фр., VII, 1951, 426); // Місце, де торгують худобою. Кози никали по майдану, чи не лишились де на торговиці хоч стебла сіна від учорашнього ярмарку (Коцюб., І, 1955, 129); На худобі Антон розумівся і до корів придивлявся так, ніби у Турці на торговиці вибирав собі корову першого класу (Чорн., Потік.., 1956, 200).

Кі́нська торго́виця див. кі́нський.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 202.

Торговиця, ці, ж.

1) Мѣсто, гдѣ происходить торговля скотомъ. На торговиці, де коней та волів продають. О. 1861. VI. 76. На торговиці не було його биків. Камен. у.

2) Торговля, базаръ. Нинька щось мала торговиця була. Камен. у. Нема торговиці без жидівської головиці. Шейк.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 275.