ТОПІРЕ́ЦЬ1, рідко ТОПОРЕ́ЦЬ, рця́, ч.
1. Зменш. до топі́р. Гуцул промовля шепітком: — Що ж ти йдеш у парламент з ціпком? Ти захисник наш, воїн, борець, — Ось для битви візьми топірець (Шпорта, Вибр., 1958, 381); Розчищають ліси у Карпатах, Чуть розмову пили й топірця (Мур., Ідуть.., 1951, 113); І з топірцем тесляр-бувалець, Старий вояка — весь в хрестах, І мисливець, отой страждалець, Завжди з рушничкою в руках;.. І хто там [в кузні] тільки не бував! (Мал., Серце.., 1959, 214); Він обхопив рукою топорець за своїм поясом і пустився йти далі (Фр., IV, 1950, 414).
2. діал. Сокирка на довгому держаку, звичайно прикрашена інкрустацією, різьбленням і т. ін. Ой попід гай зелененький Ходить Добош молоденький, На ніженьку налігає [налягає], Топірцем ся підперає [підпирає] (Думи.., 1941, 209); Гуцул.. гордий, гарячий, твердий, як сталь на його різьбленому топірці (Ірчан, II, 1958, 210); Легко, свобідно, мов граючися, перескакує [легінь] з каменя на камінь, рубає топірцем гілки по дорозі і свистить (Хотк., II, 1966, 138); // Така сокирка з металу або дерева як сувенір. — Є десь у мене гуцульський топірець, цяцькований міддю і бісером (Козл., Ю. Крук, 1957, 440).
ТОПІРЕ́ЦЬ2, рця́, ч. Північний морський птах, який має добро розвинений дзьоб.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 196.