ТОПОРИ́ЩЕ, а, с. Держак сокири. Ще хвиля, і їй довелось би, пошарпаній, кровавій, упасти з каменя, бо топорище було закоротке супроти лап величезного звіра (Фр., VI, 1951, 19); Довбуш, озброєний рушницею, ножем і сокирою на короткому топорищі, пішов схилом гори до букового лісу (Гжицький, Опришки, 1962, 204).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 198.

Топорище, ща, с.

1) Рукоятка топора, топорище. Шух. І. 175, 176. Як утопає, сокиру давав; а як порятують, і топорища жалує. Ном.

2) Въ топорці і келефі — самая палка. Шух. І. 289, 273, 274.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 274.