ТОПОЛИ́НИЙ, а, е. Прикм. до тополи́на. Океан місячної ночі розливається навкруги. І глибину тиші не зменшує ні сюрчання коника десь у траві, ні шелест тополиного вершечка… (Гончар, Тронка, 1963, 20); Над лиманами шум проплива тополиний (Рудь, Дон. зорі, 1958, 9); // Який складається з тополин. Я мріяв колись Тополину алею Посадить на великім шляху Від Інгулу до Нового Бугу (Криж., Срібне весілля, 1957, 303); // Власт. тополині. О Вкраїно, Удар ще піснею з Дніпра, Війни ще духом тополиним Та блисни золотом з копра (Забашта, Квіт.., 1960, 9); // Своєю будовою, стрункістю схожий на тополю. Обів’ю я зорею, кохана, молодий тополиний твій стан (Сос., II, 1958, 37).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 197.