ТО́ПНУТИ, ну, неш, недок., заст., розм. Те саме, що тону́ти. Сумно сонце з неба світе [світить], Степ безкрайній топне в млі… Мати-Січа! Поклонитись Я прийшов твоїй землі (Щог., Поезії, 1958, 203); З того часу над дверима, Мов примара невмолима, Крук насуплений сидить.. Горить світло; тремтять тіні Від дверей, хвилюють долі; Топнуть очі в тім тремтінні: Мре від нього дух мій кволий (Граб., І, 1959, 466).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 196.