ТОНІ́ЧНИЙ, а, е, спец.

1. Прикм. до то́ніка. Зміна тонічного устою може супроводжуватись і зміною структури звукоряду, що викликає появу хроматизмів на відстані (Нар. тв. та етн., 3, 1967, 49).

2. Побудований з дотриманням певної кількості наголосів у рядку при довільній кількості ненаголошених складів між наголошеними.

∆ Тоні́чний вірш — вірш, в якому зберігається стала кількість наголошених складів незалежно від кількості ненаголошених; Тоні́чне віршува́ння — система віршування, що грунтується на дотриманні певної кількості наголосів у рядку; Тоні́чний на́голос див. на́голос.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 187.