ТОНКОГУ́БИЙ, а, е. Який має тонкі губи, з тонкими губами. Судорога знову пройшлася по устах цариці, спотворила її тонкогубе обличчя з тим застарілим владним злом, яке вже не можуть прикрити ні витримка, ні усмішка (Стельмах, І, 1962, 621); Він намагався знайти хоч що-небудь приємне в обличчі своєї дорогої дружини і не міг. Худа, вилицювата, з великим тонкогубим ротом, довгі кістляві руки, плоскогруда, як дошка… (Зар., На.. світі, 1967, 58).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 190.