ТОНКОВИ́ДИЙ, а, е. Який має тонкий вид, з тонкими рисами обличчя. Дуже білявий, довгообразий, тонковидий, гостробородий — він [диякон] ввесь був ніби обмазаний «єлеєм» (Н.-Лев., IV, 1956, 126); Десь із-за возів у ярмарковий тлум несподівано врізались два вершники. Один, ще не такий і старий, білявий, тонковидий,.. другий уже літній, горбоносий (Добр., Очак. розмир, 1965, 44).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 190.