ТОНА́ЛЬНІСТЬ, ності, ж.

1. муз. Характерне звукове забарвлення, конкретна висота звуків гами, що визначається положенням головного тону. В українській народній музиці часто зустрічається співставлення двох тональностей, тоніки яких перебувають у квартовому або квінтовому співвідношенні (Нар. тв. та етн., 2, 1957, 126); Радянська музична наука збагачується і конкретними відкриттями в галузі теорії тональності та її невід’ємної властивості — модуляції (Мист., 6, 1965, 35); Мажорна тональність; Мінорна тональність.

2. Характер, сила звучання тону, голосу. Не завжди однаково треба було заставляти звучати свій голос. Це залежить від специфічних умов театральної зали. Велике приміщення, мале приміщення, повна зала публіки, напівповна або зовсім порожня — це все відігравало роль в звучанні, і треба було до цього пристосовуватись і міняти тональність часом на протязі одного спектаклю (Думки про театр, 1955, 133).

3. літ. Основна емоційна настроєність твору. Леся Українка була глибоко ліричним поетом. Незалежно від того, якою була загальна тональність її твору (епічна, пафосна, трагедійна, політично-бойова, лірична, сатирична і под.), потужний струмінь лірики.. сповнює живим трепетанням усі її твори (Курс іст. укр. літ. мови, І, 1958, 571); Кожна мисливська усмішка написана [О. Вишнею] в своїй тональності, що виявляється в доборі подій, в характері оповідача, у тоні розповіді (Рад. літ-во, 4, 1966, 22); Ми маємо різні засоби творення певної тональності, стилістичного забарвлення тексту (Літ. Укр., 25.II 1969, 2).

4. мист. Переважаючий колір, поєднання основних тонів на картині, що створює відповідну емоційну настроєність. Насичені сонячним світлом, виконані просто, в приємній мажорній тональності, вони [етюди О. Л. Кульчицької] будили у глядача бадьорі емоції (Мист., 5, 1957, 48).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 186.