Про УКРЛІТ.ORG

тон

ТОН, у, ч.

1. фіз., муз. Звук, що утворюється періодичним коливанням повітря і відзначається певною висотою; музичний звук. Усівши, впилася [Оля] очима в оркестр, котрий розпочав гру… Від першої хвилі вона чула себе мов причарованою тими тонами (Фр., II, 1950, 72); Орфей бере флейту, притуляє до уст і видає такий тремтячий, жалібний тон, що дужий Зет не видержує і заливається слізьми, як дитина (Л. Укр., І, 1951, 453); Цвіркун вилляв із душі своє горе і взявся знов за гітару. У спокійну вечірню тишу поллялись легенько ніжні тони музики, які ніби плакали стиха тугою за втраченим… (Козл., Мандрівники, 1946, 21); Головною підвалиною існування музики є, як знаємо, музичний звук, або тон (Іст. укр. музики, 1922, 23); Кого не чарує звучний і мелодійний спів солов’я! Але не всім відомо, що в його «репертуарі» до двох тисяч мелодій. Людське вухо не спроможне вловити всі ці мелодії, бо соловей співає дуже швидко — відтворює близько 130 різних тонів на секунду (Наука.., 9, 1961, 54); // Взагалі звук, певне звучання, викликане періодичним коливанням повітря. В кімнаті — як в улику: гучний гомін молодих голосів бринить усіма тонами радості й смутку (Коцюб., І, 1955, 169); Надворі все дужчала хуга; голосне виття змінило інтонацію і замість тихої пісні білосніжної цариці зими зазвучала на високих тонах якась інша, бурхлива й грізна музика (Хотк., І, 1966, 70); // Характер, якість звучання чого-небудь. Десь за вокзалом над містом озвалися розірвано, не разом і в різних тонах багато гудків: на заводі, на тютюнових фабриках, на парових млинах, — творячи довгий і неладний, але й у своїй неладності дивно могутній величний акорд (Головко, II, 1957, 367); Різні тони, різні звуки, кожен хазяїн свого воза по голосу серед тисяч пізнає (Ю. Янов., II, 1958, 248).

2. муз. Співвідношення двох звуків, що охоплюють 1/6 октави і є мірою для визначення розміру якісної величини інтервалу; складається з двох півтонів. Почати пісню на тон вище.

3. муз. Те саме, що тона́льність 1. Серед натовпу і шуму Сів собі я на ослоні. Грав оркестр в мінорнім тоні, Навіваючи задуму (Вороний, Вибр., 1959, 123); * Образно. Нові вірші поета характеризуються радісними барвами, мажорним, піднесеним тоном. У поезії Тичини з’являється грандіозний образ радянського народу — океану, з могутністю якого не може порівнятися ніщо в світі (Іст. укр. літ., II, 1956, 374).

4. мед. Звук працюючого серця, його клапанів. [Валя:] Пульс зник, і сердечних тонів не стало… Платон Іванович зовсім зблід, швидко закрив рану і зробив укол в серце… (Корн., І, 1955, 135); На операційному столі лежав літній солдат.. Васадзе рахував пульс.. Тони були глухі і повільні, але серце билося ритмічно (Голов., Тополя.., 1965, 424); // Звук, що утворюється при простукуванні порожнинних органів людського тіла.

5. Характер звучання голосу людини за висотою та силою під час мовлення. Голос в Антона міцнішав, ріс, і він не помітив, що вже кричить.. Йому нарешті упала в око жінчина постать і знизила тон. Він став спокійнішим (Коцюб., II, 1955, 295); Усі за столом стали шумніші. Кожен говорив вищим тоном од звичайного, і говорили багато (Головко, II, 1957, 48); Іван тільки добродушно посміхався та дивився на дівчину покірними й зачудованими очима, особливо коли їй доводилось підвищувати тон (Ткач, Плем’я.., 1961, 74); — Анеля ще спить після балу, — відповів Грохольський.. — Так, так! Нехай відпочине, — підхопив Бжеський, знижуючи тон, ніби Анеля могла його почути (Тулуб, Людолови, І, 1957, 8); Перед кожною виставою неодмінно призначалась репетиція на повний тон (Минуле укр. театру, 1953, 32); З розвитком і подовженням справжніх голосових зв’язок, а також зміцненням хрящів гортані посилюються тони голосу (Шк. гігієна, 1954, 82).

6. Характер звучання мови людини, манера висловлювання, що виражають різні емоційні відтінки, ставлення до об’єкта мовлення, настрій того, хто говорить, риси його вдачі і т. ін. Марта Кирилівна подала йому руку і ще холоднішим, неначе льодовим, тоном промовила: — Сподіваюсь… що ви в нас… не останній раз? — Але в думці вона гаряче бажала, щоб то був останній раз, були останні його відвідини (Н.-Лев., VI, 1966, 32); Явдоха Купер’яниха.. в сварці не так груба, як ущиплива (говорить здебільшого в іронічно-ввічливому тоні), і через те її всі бояться (Л. Укр., III, 1952, 722); Вона наче його потішала. Здивований лагідним тоном, хлопець мовчав (Коцюб., II, 1955, 311); Старому, цілком очевидно, було приємно почути таку відповідь. Він знову вернувся до дружнього тону (Смолич, І, 1958, 48); — Інтенсивна годівля плюс інтенсивне доїння — ось наш метод, — лекторським тоном підкреслила вона (Жур., До них іде.., 1952, 56); Кульницький різко обернувся до Свирида Яковлевича, зміряв його войовничими очима і холодним прокурорським тоном запитав:Товаришу Мірошниченко, чого ви запізнилися? (Стельмах, II, 1962, 140); // Манера, стиль викладу письмової мови кого-небудь. Поважно настроєний поет [М. Філянський].. впадає однак у доволі фривольний тон (Коцюб., III, 1956, 24); «Слово о полку Ігоревім» — безсмертне. Воно в зовсім новому тоні й плані прозвучало у Павла Тичини (Рильський, III, 1956, 31); Лист був написаний в найенергійнішому тоні (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 42); Взагалі, слов’янізми в російській і українській літературі являють собою елементи стилю, вони дають тон — урочистість, глузливість і т. ін. (Кундзич, Діези.., 1956, 95).

◊ Відповіда́ти (відповісти́, говори́ти, сказа́ти і т. ін.) в тон — відповідати (говорити) співрозмовникові з такою ж інтонацією, з таким же настроєм і т. ін., як говорить він. — Ну, здрастуй, Гришо! — схвильовано і трохи ніяковіючи перед присутніми за своє хвилювання, привітався Артем, як тільки міг стримано. — Здрастуй, Артеме! — в тон йому відповів Саранчук (Головко, II, 1957, 446); Хлоп’я вловило іронію, відповіло в тон (Гончар, Бригантина, 1973, 4); Настро́ювати (настро́їти) на тон який кого — виклика́ти в кого-небудь певний настрій. Щоб колосом співали струни нив, Щоб злий кукіль не забивав пшениці, — На вірний тон настроюй колектив (Рильський, Мости, 1948, 74); Лобанов піднявся на-гора, а Сиволап лишився у шахті до кінця зміни. Розмова з керуючим настроїла і його на хороший тон (Ткач, Плем’я.., 1961, 60); Підви́щувати (підви́щити і т. ін.) тон див. підви́щувати.

7. Манера поводитися, стиль і характер поведінки людини. Її поважність, природжена спокійність і навіть її неповорушливість.. ще більше надавали їй салонового поважного тону та солідності (Н.-Лев., IV, 1956, 44); Зберігся в неї [Татьяни ] рівний тон, Смаку хорошого закон (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 204); Манери і розв’язний тон Козловського дратували і коробили Тараса Григоровича (Тулуб, В степу.., 1964, 30); До всього Зігфрід ставився з поблажливою посмішкою: доброю, незлобивою, доброзичливою іронією. Майже протягом двох років, принаймні в її [Надійчиному] товаристві, він ніде й ніколи не зрадив цього тону (Коз., Листи.., 1967, 112); Режисер.. була актриса московського театру і зараз же взяла столичний тон (Смолич, Театр.., 1940, 67).

В то́ні що — щось відповідає прийнятим правилам. — Обід такий тривав зо три години, І йшли розмови всякі за столом: Пані своїх знайомих тут судили, Пани хортів і коней… Лиш часо́м На політичне поле заходили, Та й то несміло я́кось. Загалом За панщини була політика не «в тоні» (Фр., X, 1954, 203); До́брий тон — те саме, що Пра́вила до́брого то́ну (див. пра́вило). Все було, як добрий тон велить (Рильський, І, 1956, 157); Задава́ти (зада́ти) тон див. задава́ти; Потрапля́ти (потра́пити, попада́ти, попа́сти) в тон кому — говорити або робити що-небудь доречне чи приємне комусь. Лише той, кого Таня назвала Левицьким, стояв у куточку, замислений, і не пробував попасти в тон іншим (Панч, На калин. мості, 1965, 55); Пра́вила до́брого то́ну див. пра́вило.

8. Колір, забарвлення або відтінок якогось кольору. Хата Гощинської, салон.. Загальний тон убрання хати темно-червоний (Л. Укр., II, 1951, 5); Все зелене доокола. По-весінньому яскраво-зелене. Навіть небо набиралося зеленавих тонів — мов уся земля окуталася надією (Хотк., II, 1966, 63); Скажи: ця хмара жовта чи рожева? Як звуть художники цей дивний тон? (Рильський, II, 1960, 82); Вона була в гарному ситцевому платті, із темного його тла впадали у вічі якісь сині тони (Сенч., На Бат. горі, 1960, 44); Малювали [учні] мовчки, прикусивши язики, старанно виводили лінії, накладали тони й півтони (Збан., Сеспель, 1961, 199); // Вихідний, найпростіший колористичний елемент чого-небудь; // Загальний кольоровий лад художнього твору. Килим спокійного коричнево-пісочного тону; // Ступінь яскравості, насиченості кольору або сукупності відтінків на певній ділянці малюнка, фотографії, картини. Яскраві барви, повні тони! Нюанси пріч і геть півтон! Рожеве вмерло, і червоне Горить огнями виногрон (Рильський, І, 1960, 282).

9. перен. Загальна спрямованість, характерна особливість чого-небудь. — А в якім же тоні провадити розмову з нею? чи в ліберальному, чи в консервативному? — спитав Ломицький (Н.-Лев., VI, 1966, 24); Загальний тон корчми — було першенство [зверхність] чорних хлопців [опришків], їх вищість над сими «домарєтами» [домосідами], що ради вигід спокійного життя терплять стільки понижень, що не знають вільних бажань і вільного їх задоволення (Хотк., II, 1966, 185); Вірменський коньяк поклав початок коньякам південного типу — з ванільним тоном, ніжним ароматом і чарівним букетом, в якому дуже багато сонця (Наука.., 1, 1972, 16).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 184.

вгору