ТОЛОЧИ́ТИСЯ, лочу́ся, ло́чишся, недок., рідко.

1. Вести бродяче життя; блукати по світу.* Образно. Села здебільшого були поруйновані; тут, по цих місцях, вже три роки толочилася війна (Смолич, Мир.., 1958, 363).

2. Пас. до толочи́ти. Про великий трагічний відхід наших армій з України буде написано багато томів історичних книг.. Як горіло жито, куди око гляне, і толочилося людьми, машинами і мільйонами бездомних коней і корів (Довж., III, 1960, 53); Жаркі бої Гули над Ворсклою по полю: «За волю-волю — Нашу долю!» І толочились пирії (Воронько, Три покоління, 1950, 69).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 181.