ТОЛКО́ВИЙ, а, е, розм., рідко.

1. Розумний, розсудливий; діловий, тямущий. Опонентів було аж п’ять, з них толкових два (Л. Укр., V, 1956, 380); — Вона [земля] не дорожче людей,— відповів Тимофій. — Ти ж, Супруне, толковий чоловік, зрозумій усе (Стельмах, II, 1962, 136).

2. Змістовний, слушний; зрозумілий. Толкова доповідь; // Добрий, майстерний (про твір мистецтва). [Калич:] Це ваша музика, товаришу Павелко? Толкова музика (Мик., І, 1957, 266).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 180.