ТОВСТОПУ́ЗИЙ, а, е, розм.
1. Який має велике, товсте черево, пузо. На гладкому глинястому дні дрімає ціла череда товстопузих ковблів [ковбликів] (Фр., III, 1950, 332); Ще ніколи піщани не зазнали такого лиха, як тоді, коли ними правила тілиста рука товстопузого Потаповича (Мирний, II, 1954, 105); // лайл. Багатий, заможний. Відібрати в тих товстопузих дармоїдів фабрики, заводи, шахти, друкарні й дати в руки трудового народу? Завадка перший за це! (Вільде, Сестри.., 1958, 154); // у знач. ім. товстопу́зий, зого, ч., товстопу́зі, их, мн., лайл. Про багату, заможну людину. Пустився навперейми панові Степан Гуска. От би накинув панові на шию аркан і зірвав його з коня. Підлетів Гуска до товстопузого і простромив його списом (Довж., І, 1958, 261); — Ач, товстопузий. Хоч би раз проспав, дав людям відпочити, — бурчали вони [хлопці], коли Повчанський відійшов (Тулуб, Людолови, І, 1957, 82).
2. перен. З випуклими, широкими боками (про автомобіль, меблі та інші предмети). Вгору праворуч, зникаючи в піднебессі, простяглась Лібкнехтова вулиця, по обох боках якої тяглись ворухливі темні смужки люду, а бруком неслись жовті й червоні товстопузі автобуси, мерехтливі таксі (Досв., Вибр., 1959, 240).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 168.