Про УКРЛІТ.ORG

товкач

ТОВКА́Ч, а́, ч.

1. Товстий дерев’яний стрижень, ударами, натискуванням якого ущільнюють яку-небудь масу або подрібнюють, розтирають що-небудь. Біля рукавів, звідки сиплеться крупчатка, стоять чоловіки і, не кваплячись, товкачами туго набивають мішки (Шиян, Баланда, 1957, 30); При звичайному способі квашення капусту обов’язково трамбують, поки не виступить сік. Роблять це товкачами з довгими ручками (Колг. Укр., 8, 1957, 37); Тоді помічники його беруть дубовий товкач, довго розтирають суміш [селітри, вугільного порошку і сірки], потім пересипають її під прес (Тулуб, Людолови, II, 1957, 427); За відсутності спеціальних виноробних плододробарок подрібнення можна провадити в міцних дерев’яних діжках дерев’яними товкачами (Сад. і ягідн., 1957, 291); * У порівн. Стара почала вмовляти: останься та й останься, бо жалувала мене, що я їй щиро робила, не лінувалась й слухняна була, — от як той товкач: що мені загадають, те й зроблю (Вовчок, І, 1955, 18); // Заокруглений на кінці стрижень, яким товчуть, розтирають що-небудь у ступі, ступці. — Жарти жартами, а я, їй-богу, трохи чи не правду кажу, що не знайдете ні товкача, ні ковганки, бо ці київські ледащиці не затовкують салом борщу (Н.-Лев., І, 1956, 602); // Спеціально оброблений камінь, яким товчуть, розтирають що-небудь. Ми в чотири руки хапали кам’яний товкач і доти водили ним з притиском по плиті, доки під гладким каменем чути було хоч одно зернятко нерозтовченої та нерозмеленої фарби (Фр., IV, 1950, 211).

2. перен., розм. Нерозумна людина; дурень. «Та й дурень ти який, як бачу!» — На те мені він [сват] відказав,«Як хочеш, то й тебе, товкачу, Я поведу на той базар» (Мирний, V, 1955, 285).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 163.

Товкач, ча, м.

1) Пестъ — въ ступкѣ, толчеѣ. Рудч. Ск. І. 135. Вас. 157, 172. Вона у їх товкач і помело, т. е. на всѣ руки. Н. Вол. у.

2) мн. = Товченики. (См. Товченик 1). Мені шо вдень, шо вночі — все товкачі — говоритъ лава о себѣ въ загадкѣ. ХС. III. 62. Ум. Товкачик, товкачичок.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 269.

товка́ч (зменшене — товка́чик) — предмет хатнього начиння; в обрядах виступає як еротичний символ поряд зі сту́пою (див.); у фольклорі та повір’ях фігурує як атрибут відьми й Баби-Яги; у казках Баба-Яга «їздить у ступі, товкачем поганяє, впереді мітлою дорогу розмітає» або їздить у ступі, «товкачем упирається, мітлою побивається, себе саму ззаду хлистає, щоб швидше бігти»; під час шабашу відьми, відправляючись туди, беруть із собою товкач, яким товчуть коноплі.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 598-599.

вгору