ТОВК1, у, ч., діал. Глузд, розум. [Захарко:] От за те я тебе й бив, що ти п’єш без товку, що дуже ласа до чарки (Кроп., II, 1958, 141); // Толк. Який ум, такий і товк (Укр.. присл.., 1963, 395); Бачив я, живучи стільки на світі, усякі любові і який з них товк бува (Кв.-Осн., II, 1956, 307).
Дава́ти (да́ти) товк: а) (кому) давати пораду, як діяти. Приліг [Хома] на приспі [призьбі] та тут і заночував, дожидаючи, хто-то завтра прийде і який йому товк дасть, що як би то той скарб знайти (Кв.-Осн., II, 1956, 231); б) (чому) робити лад, порядок. Настановили до гамазіїв [амбарів] начальних [начальників], та усе з панів, та письменних, щоб і щот [лічбу] знав, і товк дав (Кв.-Осн., II, 1956, 137); Розумі́ти (зна́ти, ба́чити) товк у чому — те саме, що Зна́ти толк (див. зна́ти).
ТОВК2, виг., розм., рідко. Уживається як присудок за знач. товкти́ 3. А старша дружечка мерщій тим реп’яхом, що відьма дала, та її [Олену] у спину товк! (Кв.-Осн., II, 1956, 213); Це ти в мене коня вкрав? Тепер ховаєшся? [питає Йонька мірошника]. І тільки нахилиться до лантуха, а його щось іззаду — товк. «І що воно таке? — думає Йонька. — Ану ж давай підстережу» (Тют., Вир, 1964, 435).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 163.