ТЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
1. тільки 3 ос. Руйнуватися, розпадатися від часу, від довгого вжитку, псування. — Вона з першої години мене не злюбила. Запаски мої найкращі шовковії попсувала, що возьму [візьму] — вони в руках тліють (Вовчок, I, 1955, 81); Співай же, Десно, в весняних просторах. Ростіть, будови, гомоніть, мости! Старому — тліть, новому — процвісти (Рильський, II, 1960, 87); // Розкладатися, гнити. Чого ти, паньматусю, так зітхнула, Мов радощі згадала молодії Або в той край душею позирнула, Де тліють кості предків дорогії? (П. Куліш, Вибр., 1969, 420); Під ним [хрестом] тліє вісім безневинних душ, згублених в одну ніч «страшним чоловіком» (Мирний, І, 1949, 415).
2. Повільно, без полум’я горіти. І поки тлітимуть скіпки Під таганком, сиди, звичайно, Та й причувайся, як пташки Почнуть тріщати одностайно (Щог., Поезії, 1958, 302); В залізній пічці посеред приміщення тліли головешки (Сміл., Зустрічі, 1936, 219); На Гарасимові тліла сорочка в кількох місцях, і він тушив її, мнучи полотно чорними руками (Кочура, Зол. грамота, 1960, 314); Там [у хижі] було дуже тепло, парко. Посередині, у викладеній камінням ямі, тліло вогнище (Скл., Святослав, 1959, 7); * Образно. Бунти тліють, мов та підсушена губка, спалахують з найменшої причини … (Кач., II, 1958, 411); // Догоряти. Догнав [Ярема] своїх. Боровиків Вже хутір минають. Корчма тліє з стодолою (Шевч., І, 1963, 115); — Тут пожарище тліло й стояла руїна (Перв., І, 1958, 211); // Ледве горіти, зберігаючи жар; жевріти. — Як же ти його візьмеш? — скрикнув Грицько, показуючи рукою на купу попелу, в котрому тліли іскри (Мирний, III, 1954, 13); Неподалік ще тліла кучугура попелу, і тільки уцілілий комин, біліючи серед нього, свідчив, що вчора тут стояло людське житло (Гончар, І, 1954, 75); Декілька разів він, сидячи, засинав, вогонь гаснув, він мусив був ще й ще видмухувати його з вугілля, що заледве тліло (Ю. Янов., II, 1954, 51); * Образно. Згоріла хата. А душа.. Не згоріла, а осталась, Тліє, й досі тліє! (Шевч., II, 1963, 271); Щастя — не тліть, а горіти В світлому сяйві землі (Мас., Сорок .., 1957, 118); // Ледве горіти, даючи слабке, тьмяне світло. У кутку тліє свічечка перед матір’ю божою уквітчаною; під божничком стіл, застеляний [застелений] скатіркою білою (Вовчок, VI, 1956, 221); Недогарок жовто-зеленої лойової свічки, управлений в пляшку, ледве-ледве тлів і давав якийсь хмурий світ (Мирний, І, 1954, 293).
3. перен. Бути, існувати, проявлятися звичайно в незначній мірі (про життя, почуття, свідомість, думку і т. ін.). Перша його розмова з Густею показала йому, що в тій лялечці є жива, чутка душа, що в тій прекрасній головці тліє думка, працює дух (Фр., III, 1950, 376); Стомився, падаю з ніг, а думка така вже в мене: «Коли діти замерзнуть, краще й мені б не вертатися». Одна тліє надія: здається, їхали з базару — може, їдучи, хто взяв [дітей] на сани (Вас., II, 1959, 315); Давно вже тліло в душах [хлопців] незадоволення Марусяком, лиш не було моменту тому проявитися (Хотк., II, 1966, 213); — Він уже марив.. Крихітний шматочок життя тлів у нім, ми намагалися не дихнути, щоб не загасити (Ю. Янов., II, 1954, 13); // Страждати морально, переживати. — До іншої [Василь] ходить!.. А моя дочка єдиная тужить-тліє, убивається (Барв., Опов.., 1902, 539); Тебе кохав я в серці потаємно. Ти зрадила… і тлію я даремно… (Граб., І, 1959, 312); // Жити без руху вперед, без розвитку. Блажен, хто горить, бо він попіл лишає, а хто тільки тліє — один тільки гній (Сос., II, 1958, 125); Професія обирається раз і на все життя, тому дуже важливо людині попасти в свою точку, щоб потім не тліти все життя, не думати про роботу, як про важку повинність (Хлібороб Укр., 10, 1968, 8).
◊ Душа́ (се́рце і т. ін.) тлі́є; Душе́ю (се́рцем і т. ін.) тлі́ти — хтось зазнає моральних страждань, тяжко переживає. — Думати? Се ти думатимеш, коли в мене серце тліє! (Вовчок, І, 1955, 159); Од сліз би стало, може, легше! Не так душа пеклась в огні, Не так би тліло бідне серце! (Укр. поети-романтики.., 1968, 437); — Тлів він серцем, глядючи на мене (Барв., Опов.., 1902, 90).
4. перен. Відсвічувати червоним, рожевим кольором, освітлюючись сонячними променями. На крайнебі, за яром, легкі хмаринки займались, як од вогню солома, а важкі червоно тліли, наче дубовий вугіль (Коцюб., II, 1955, 377); Над горою зависла хмарина, що знизу зарожевілась, а потім уся спалахнула вогнем. Червоними загравами запалали ліси, а нижче жевріли, тліли кущі ялівнику (Чорн., Визвол. земля, 1959, 50); // Світитися, відбиваючи внутрішнє напруження (про очі). Сам [старець] білий, як крейда, тільки очі тліли синюватим вогнем, як горить сірка (Стор., І, 1957, 342); Лице її було бліде, руки й ноги трусились, очі, як вугілля, тліли (Мирний, III, 1954, 125).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 154.