ТЛІН, у, ч., книжн. Те саме, що тлінь. Зійшли галанівські слова, Живе в них серце б’ється, І дух живий, і міць жива, Що тліну не дається (Брат., Пора.., 1960, 14); Він [поет] зробить їй [Вітчизні] з пісень намисто, І слів його не рушить тлін (Павл., Бистрина, 1959, 116); Люд.. і поночі простує На гору ту, де мученика тлін (Стар., Вибр., 1959, 37); Де верби віття гнуть своє похиле,.. Проречисті підносяться могили [партизанів]. Жили, цвіли, сміялися, любили Веселі хлопці — молодість сама, — 1 смерть. І тлін. І голосу нема. Ні рук міцних, що діяли й творили (Рильський, III, 1961, 279); — А оте все, — Роман махнув в напрямі вигорілої вулиці, — все тлін, мотлох… Хіба це… не до віку ж під стріхою та стріхою. Хіба це житло? (Довж., І, 1958, 344); На схід, на схід… Огонь навали за нами повз, як тліну чадь… (Сос., II, 1958, 459); Все — тлін. Лиш хист панує, довіку процвіта (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 249).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 153.