ТЛІ́ЛИЙ, а, е. Який зітлів. І дихання, хода її [весни] в ці дні відчуваються всюди: в сизому тумані над рікою, в прозолоті світань, в пахощах повітря, що має особливий присмак тлілого листя і налитих соком бруньок (Грим., Незакінч. роман, 1962, 185).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 153.