ТЛУМ, у, ч., розм.

1. Натовп, юрба. Слухав дзвону колокольного, бачив тлум людський, як сходились і розходилися (Вовчок, VI, 1956, 251); Його не пустили далі густі людські тлуми (Загреб., Європа. Захід, 1961, 263); Десь із-за возів у ярмарковий тлум несподівано врізались два вершники (Добр., Очак. розмир, 1965, 44); // Метушня, шарпанина. Багато часу минуло в суєті та тлумі, поки, зрештою, молоді та весільні батьки.. сіли за чільний стіл (Дмит., Наречена, 1959, 201); // Величезна кількість кого-, чого-небудь; сила, безліч. Дрібні камінці безсило торохтіли. Нещасні камінці! той побережний тлум ні море, ні гора приймати не хотіли (Л. Укр., І, 1951, 184); // перен. Скупчення, рій (про думки і т. ін.). Поїхав [Андрій] з тлумом гадок і надій в душі, бо там на забаві сподівався застати графиню (Фр., VIII, 1952, 235); Втішаю серце… Але прикрих дум Не сходить попіл — як прогнати тлум Передчувань і всі страхи безсонні!.. (Зеров, Вибр., 1966, 52).

2. у знач. присл. тлу́мом, заст. Всі разом, спільно; гуртом, юрбою. Шпак його визволяти — та обоє до кухаря, до челяді, та усі тлумом у покої рятувати панів (Вовчок, VI, 1956, 333); Доля яка перестріла мандрівників, де залишились їх кораблі, і для чого сюди прибувають? Бо ж тлумом Сходяться від кораблів і храм виповняють благанням (Зеров, Вибр., 1966, 236).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 155.