ТКА́НКА, и, ж.
1. поет. Те саме, що ткани́на 1. До світлиці притикає скілька бічних кімнат, відділених від неї не дверима, а важкими запонами з дорогих тканок (Л. Укр., II, 1951, 341); Червону тканку владно і ласкаво Взяв Осип Кононов і розгорнув її (Бажан, Вибр., 1940, 111); * Образно. Мережає на шибках крижану тканку мороз (Вас., II, 1959, 571); Вже неба тканка побіліла, І гаснуть зорі серебристі (Шпорта, Вибр., 1958, 236); * У порівн. Світ сонця лився через білий цвіт абрикосів, і по синьому небі, як по шовковій синій тканці, ніби були розкидані білі, обсипані цвітами гілки, білі букети, білі віночки (Н.-Лев., V, 1966, 313); На землі тканками прозорими Лягли осінні дерева (Вороний, Вибр., 1959, 62).
2. діал. Густа ткана сітка для ловлення дрібної риби. До революції, коли дід був молодий, він частенько виуджував своєю поганенькою тканкою у пана Безбородського карасів (Добр., Тече річка.., 1961, 277).
3. заст. Жіночий головний убір, оздоблений коралями або перлами. Головні убори заміжньої жінки, які безпосередньо надівали на волосся, — це.. кибалка, тканка (Нар. тв. та етн., 6, 1969, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 152.