ТИ́ШКОМ, присл., розм.
1. Не голосно, без шуму. Два поранені із бою До медсанбату йшли пішком І говорили між собою, Щоб не ятрити ран, тишко́м (Мал., Чотири літа, 1946, 30); Розмовляти тишком.
2. Потай, непомітно, крадькома. [Матрона:] Вони ще й не одно лихо тишком коять (Фр., IX, 1952, 403); Двадцять вісім літ прожив Ігор, а ніколи не носив за пазухою каменюк, ні на кого не нападав тишком (Шовк., Людина.., 1962, 313).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 135.