ТИЧИ́НКА, и, ж.

1. Зменш. до тичи́на. По невеликих тичинках вився горох, квасоля (Мирний, IV, 1955, 205).

2. бот. Чоловічий орган розмноження квіткових рослин, в якому утворюється пилок. Діловито він [джміль] хазяйнував між тичинок, потім виліз звідти, весь у золотому пилку, і, знявшись у повітря, зник за пущами (Донч., VI, 1957, 195); Я вже вивчала ботаніку і тому легко знаходила і тичинки і маточки (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 41).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 134.