ТИХІ́ШИЙ, ТИ́ХШИЙ, а, е. Вищ. ст. до ти́хий. — Я привела на світ дитину, — говорила Броня ще тихішим голосом, як досі (Март., Тв., 1954, 449); Нецікава стала Тетяна: і погляд боязкий, мова тихіша, ніби й сама понижчала, з лиця спала (Вас., II, 1959, 104); Голда протискувалась крізь людей, маючи намір знайти тихішу місцину, щоб побути на самоті, помріяти (Ткач, Арена, 1960, 61); Спустіло поліське подвір’я; не тупочуть коні, не торохтять коляси. І панночка тихша: не лає, не б’є, не обскаржує, — все сидить та думає (Вовчок, І, 1955, 113); Коли піднялися всі бійці і витягли озброєння, тоді підійшов, нарешті, і Хома, який в міру наближення його черги ставав усе тихішим, малопомітним (Гончар, ІІІ, 1959, 102); Килина з відром у руках шпарко пробігає до лісового потока, з гуркотом набирає відром воду і вертається назад уже трохи тихшою ходою (Л. Укр., III, 1952, 255).

◊ Тихі́ший (ти́хший) [від] води́, ни́жчий [від] трави́ див. трава́; Тихі́ший (ти́хший) води́ (за во́ду) — те саме, що Тихі́ший (ти́хший) [від] води́, ни́жчий [від] трави́ (див. трава́). Стала вона тихша води, у всьому догоджає чоловікові, а він ніяк не прощає зради (Шиян, Баланда, 1957, 177); Для Федора Іполитовича теж було новиною, що тихіший за воду Сергій сміє, та ще так нечемно, перебивати відповідальніішого колегу (Шовк., .Людина.., 1962, 315).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 131.