Про УКРЛІТ.ORG

тихцем

ТИХЦЕ́М, присл., розм.

1. Потихеньку, неголосно. Голова звертає тихцем увагу бесідника на те, що має говорити про крамниці на селі, а не в столиці (Мак., Вибр., 1956, 230); Михайло тихцем вилаявся: який усе-таки незграбний цей богослов! (Загреб., Європа 45, 1959, 257); — Денисе, діло є,тихцем говорить Шмалій (Стельмах, 1, 1962, 366).

2. Намагаючись не створювати шуму. Раптом в коридорі почались обережні ледь вловимі кроки. Хтось ішов тихцем, прислухаючись, вичікуючи, тамуючи подих (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 162); Підвела [Ольга] головув кімнаті не було нікого. Встала і тихцем почала одягатися (Галан, Гори.., 1956, 41).

3. Потай, непомітно, криючись. Гроші старав із двох джерел. Мати йому давала та й брав тихцем від батька (Март., Тв., 1954, 264); Стежками, просіками і без просік, Ішли, пробиралися в ліс комуністи. Тихцем, щоб ніякий шпигун не засік… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 50).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 133.

вгору