ТИХОМИ́РНО, розм. Присл. до тихоми́рний. Тепер я зняв шинель. У пишнім Єревані Ходжу я радісно і тихомирно так (Рильський, Мости, 1948, 47); Мати, нарешті, підвелася на лікоть і тихомирно зашамотіла (Панч, II, 1956, 435).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 133.

Тихомирно нар. Спокойно, тихо. Нас послано траґедію козацьку і папську тихомирно назирати. К. ДН. 287.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 264.