ТИХЕ́СЕНЬКИЙ, а, е. Пестл. до ти́хий. Од заходу потягло тихесеньким, свіжішим вітрецем (Н.-Лев., 1, 1956, 457); Місяць яснесенький Промінь тихесенький Кинув до нас… (Л. Укр., 1, 1951, 49); Морозець легенький, Тихесенький сніг (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 37).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 129.