ТИ́СЯЦЬКИЙ, кого, ч., іст.

1. У Стародавній Русі — начальник тисячі військового ополчення. Старші дружинники [в Київській Русі] посилювали свій вплив на великокнязівську владу.. Великий князь призначав їх тисяцькими-воєводами й посадниками-намісниками в окремі міста й землі (Іст. УРСР, І, 1953, 69); // Помічник посадника в Новгородській феодальній республіці. На допомогу посадникові вибирали тисяцького, на якого покладалось командування новгородським військом і суд у торгових справах (Іст. СРСР, І, 1956, 66).

2. Виборча службова особа в селян; сільський старшина (до реформи 1861 року); // Старший над соцькими (у Запорізькій Січі). З Запорожжя понаходило-таки чимало братчиків-січовиків. Давали вони військову пораду, збивали народ докупи і наставляли сотників і тисяцьких (Стор., І, 1957, 364).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 125.

Тисяцький, а, е. Тысяцкій. Січовики збивали народ докупи і наставляли сотників і тисяцьких. Стор. М. 11р. 60.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 263.

ти́сяцький —

1) у Київській Русі — начальник тисячі князівської бойової дружини; також друга особа після князя, яка правила у його відсутність; також намісник (воєвода, посадник) князя в містах і землях;

2) в Україні XVII-XVIII ст. та в Запорозькій Січі — старший над соцькими. Січовики збивали народ докупи і наставляли сотників і тисяцьких (О. Стороженко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 597.