ТИ́ПЕ́ЦЬ, ти́пцю́, ч. Те саме, що типча́к. Шлях ішов просто на схід серед сухостою ковили, типцю й пирію, виполощених [виполосканих] осінніми дощами і прив’ялених теплим південним сонцем (Добр., Очак. розмир, 1965, 19); На цих горах [Кременецьких] багато реліктових і ендемічних рослин, серед яких найбільш цікавими є костриця, або типець піхвястий, ..цибуля волинська (Укр. бот. ж., XIII, 2, 1956, 8).
◊ Вхопи́ти типцю́ — натрапити на потрібний шлях, на потрібну дорогу; натрапити на слід. Як погнався за їм [злодієм], то зразу попав на слід і гнався до переправи, а далі не вхопив типцю й через те не догнав (Сл. Гр.); Да́ти типцю́ кому — побити, відшмагати когось; дати перцю комусь.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 117.