ТИНЬКО́ВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до тинькува́ти.

2. у знач. прикм. Покритий тиньком. Вузькі вікна нерівно ліпилися на площині світло-сірих тинькованих стін (Перв., Опов., 1970, 32); Тинькована хата.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 115.