ТИГРИ́ЦЯ, і, ж. Самиця тигра. Знаєш, надто вже ти — поет, Лігуріне! То велика біда, страшна небезпека: Ні тигриці, як діти їй повбивають, Ні гадюки, як літнє сонце пригріє, Скорпіона страшного так не бояться (Зеров, Вибр., 1966, 341); * У порівн. Очі її стали гострі, сама заметушилась [Наталя], заметлялась по кімнаті, легко, як тигриця… (Вас., II, 1959, 61); Олімпіада Никанорівна.. повернулась додому сердита, як тигриця (Збан., Переджнив’я, 1955, 41); // перен., розм. Про жінку, що своєю поведінкою, рисами характеру нагадує цього звіра. — Тигриця, — подумала я мимоволі. І справді! Вона мала в собі щось із.. скритої сили того звіра (Коб., Вибр., 1949, 294); — Вандал! — в захопленні подумала вона, жадібно, із знанням бувалої.. тигриці, промацуючи очима міцний, загорілий стовбур Денисової шиї (Тют., Вир, 1964, 231).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 109.