ТИВУ́Н, а, ч. Те саме, що тіу́н. І княжі тивуни ярились, щоб свічку-красуню згасить, Та ми і од них одкупились, А свічка і досі горить (Коч., П’єси, 1951, 122); Мусій зрадів, що, певне, недовго буде морочитись із рибою, і вже прицілювався, де стати, коли тивун, який збирав митне, зупинив йому коней (Панч, Гомон. Україна, 1954, 381).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 108.