ТЕРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., перех., діал. Утрачати. Є такі люди, що і до смерті не теряють краси (Н.-Лев., І, 1956, 129).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 100.

Теряти, ря́ю, єш, гл.

1) Терять, утрачивать, расходовать. Коли вмірать, то день терять. Шейк. Літа мої молодії, марне вас теряю. Гол. І. 323.

2) Портить. Середульший брат на те не потурає, с під червоного каптана чорні китиці видирає…. А старший брат теє забачає, середульшого брата на сміх підіймає…. Либонь ти собі жіноцький розум маєш, що ти на собі прекрасну одежу теряєш. АД. І. 109. Нехай тебе…. отець не лає, не проклинає, щастя й долі козацької твоєї не теряє. КС. 1882. XII. 491.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 258.