ТЕ́РТИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до те́рти 1-3. * Образно. Він пильно оглянув обох військових, по зовнішності видимо тертих у боях вояк (Ле, Хмельницький, І, 1957, 98).

2. у знач. прикм. Подрібнений на тертці. — На лишень, понюхай сього. Та й піднесла [Явдоха] йому під ніс тертого хріну (Кв.-Осн., II, 1956, 202); Годувала сина тертим яблуком (Томч., Готель.., 1960, 221); Терта картопля; // Потовчений, розім’ятий. Він упав коло самого порога на купу тертої соломи, що слали замість постелі (Мирний, І, 1954, 269); Щоб зовсім збити ціну, непомітним рухом.. вбиває [Терентій] в ніздрю борозного пучку тертого тютюну (Стельмах, 1, 1962, 497).

◊ Підно́сити (піднести́) те́ртого хрі́ну див. хрін.

3. у знач. прикм., перен., розм. Який багато бачив, пережив; бувалий, досвідчений. Прямий [Еней], як сосна, величавий, Бувалий, здатний, тертий, жвавий (Котл., І, 1952, 290); Вже як скаже що — немов примаже, Зразу видно: тертий чоловік (Перв., II, 1958, 274).

Те́рта люди́на див. люди́на.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 99.