ТЕРПЛЯ́ЧЕ. Присл. до терпля́чий 1, 2. Маковей, сидячи над апаратом, досить терпляче зносив незлобливі насмішки товаришів (Гончар, III, 1959, 59); Вікторія кривилася, але терпляче переносила біль, не вимовила жодного слова (Хижняк, Тамара, 1959, 221); — Я вірю, — коли візьмемось за діло терпляче, уперто і уважно, ми доведемо його до краю (Вас., II, 1959, 227); Толя ретельно допомагав Грицеві. Він терпляче пояснював йому кожну задачу (Збан., Старший брат, 1952, 25).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 98.