ТЕРПКУВА́ТИЙ, а, е. Трохи, злегка терпкий. Дарма що дички, а солодші за медяницю [сорт груші], трохи терпкуваті, та від того ще приємніші (Юхвід, Оля, 1959, 30); Говорив один тільки Глоба, водолаз лише притакував, зрідка ковтаючи терпкувате вино (Собко, Скеля.., 1961, 51); Любить іноді дядько Шуряк проїхатись неспішно на коневі, відчути під собою його труську ходу, вловити терпкуватий запах кінського поту (Гуц., З горіха.., 1967, 122); День же такий ясний та сонячний, і повітря морозне терпкувате (Головко, II, 1957, 138).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 98.