ТЕРНИ́СТИЙ, а, е.
1. Вкритий тернами, колючими заростями. — До побачення, гори, полонини, тернисті відроги (Забашта, Вибр., 1958, 233); // Вкритий колючками, шпичаками (про рослину). Тепер поставало питання, як вернутися назад, щоб не дертися знову крізь тернисті чагарі (Смолич, І, 1958, 90).
2. перен. Сповнений труднощів, злигоднів, страждань; важкий (у 5 знач.) (про життєвий шлях людини). Вона любила сю дівчину, немов свою рідну дитину, і думала, що вона ні за що в світі не повинна далі ступати тою тернистою й небезпечною дорогою (Коб., І, 1956, 93); Присягався [Сагайдачний] не відступити з своєї путі, хоч яка б терниста й важка вона не була (Тулуб, Людолови, І, 1957, 126); Це був точнісінько такий же драматичний гурток, в якому не далі як років шість тому починав і я свій тернистий артистичний шлях (Смолич, Театр.., 1946, 140); Тернисту стежку болісних шукань Пройшов усю від краю і до краю (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 79).
◊ Терни́сте по́ле — важка, складна галузь чиєїсь діяльності. Наука — тернисте поле! Але хіба він коли-небудь говорив, що наука забавка? (Рибак, Час.., 1960, 429).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 92.