ТЕРНИ́К, у́, ч. Зарості терну. Десь у тернику один [соловей] старанно повторює якийсь етюд (Вас., І, 1959, 292); — Обережно, Михайлику, — тут подряпатись можна, — розводячи обома руками цупкі гілки, Люба зайшла в терник (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 61).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 92.

Терник, ка, м. Собраніе терновыхъ кустовъ. Терник був густий. Драг. 341. Ум. Терничо́к.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 257.