ТЕРМІНУВА́ТИ¹, у́ю, у́єш, недок. i док., перех., спец. Називати що-небудь якимсь терміном; давати певну наукову назву чому-небудь.

ТЕРМІНУВА́ТИ², у́ю, у́єш, недок., діал., заст. Учитися певний час у ремісника. — Досі ми термінували, тепер мусимо майстрами зробитися (Фр., III, 1950, 397).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 88.

Термінувати, ну́ю, єш, гл. Проживать опредѣленное время (особенно въ обученіи мастерству). Я термінував п’ять літ, заким визволили в челядники. Шейк.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 257.