ТЕРИТО́РІЯ, ї, ж.

1. Частина земної кулі (суходіл, води й повітряний простір над ними), що належить певній державі або входить до складу якої-небудь частини світу. Про пригоди в дорозі знаєте десь од д. Крип’якевича, з яким ми бідували разом, та й з моїх двох карток ще з австрійської території (Коцюб., III, 1956, 439); — Все ж я не такою уявляв собі Європу, — признався Козаков. — Думав, що тут суцільні міста і села, де з людьми не розминешся, — так скрізь перенаселено. Все їм територій не вистачає… А в них, здається, села рідші, ніж у нас в Донбасі (Гончар, III, 1959, 13); // Частина якої-небудь країни (область, район і т. ін.). Її звали Світлана Остапівна, і вона була добре знана на території цілого району (Ю. Янов., II, 1954, 131); Вся величезна територія Північної Таврії, захоплена противником протягом літа, після кількаденних боїв була очищена від його військ (Гончар, II, 1959, 388); Героїчна праця радянських людей, і насамперед нашої чудової молоді, дасть змогу освоїти нові величезні території і природні багатства на сході країни (Ком. Укр., 6, 1975,11).

∆ Ві́льна терито́рія — частина певної області, певного міста тощо, яка підлягає особливим міжнародним законам. Вільна територія Трієст.

2. Земельний простір, зайнятий населеним пунктом, підприємством, установою тощо. — На луках бродять чиїсь коні, по травах стелються дими, на зеленому роздоллі.. — шатра. Що? Цигани? На території моєї сільради?.. (Тют., Вир, 1964, 69); Вся величезна територія станції була в цей день переповнена військами (Гончар, Таврія.., 1957, 414); Я вийшов на вулицю й переліз на територію фабрики через паркан (Сміл., Сашко, 1954, 63); // Простір, на якому поширені певні явища. Територія змішаних говорів.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 86.