ТЕРИКО́Н, у, ч. Конусоподібний насип порожньої породи на поверхні землі біля шахти, копальні. За заводом розлігся пустельний степ, і тільки де-не-де на обрії височіли конуси териконів коло далеких шахт… (Шовк., Інженери, 1956, 5); Ярина все ближче підходила до терикону старої шахти — високої рудувато-чорної гори породи, вийнятої глибоко з-під землі (Собко, Стадіон, 1954, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 86.