ТЕ́РЕН, рну, ч.
1. Колючий кущ родини розових, що дає темно-сині їстівні плоди з терпким кисло-солодким присмаком. На одному косогорі розрослась густа-прегуста дереза, терен та шипшина, неначе тонке зелене руно (Н.-Лев., III, 1956, 127); Кущі терну й черемхи на схилах берега були вже вкриті білим цвітом, як памороззю (Панч, Ерік.., 1950, 45); Шипшина й терен при дорозі, а в далині — полки дубів (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 63).
◊ Зарі́с (позароста́в) шлях те́рном (терна́ми); Заросли́ (позароста́ли) шляхи́ терна́ми — неможливо піти, поїхати куди-небудь. Заросли шляхи тернами На тую країну, Мабуть, я її навіки, Навіки покинув (Шевч., II, 1963, 213); Хочу я ридати — та не маю слів. Хочу в даль полинуть — терном шлях заріс (Рильський, І, 1960, 116); Сте́жка (дорі́жка і т. ін.) поросла́ те́рном див. пороста́ти; Шлях, усте́лений те́рном чий — про чий-небудь життєвий шлях, сповнений труднощів, страждань, горя й т. ін. Та ж, що коханням братернім Шлях мій, устелений терном, Легко б могла озарити, — Більше немає її… (Граб., І, 1959, 353).
2. збірн. Плоди цієї рослини. Чорний терен красувавсь з-під зеленого листу, а покоштував [покуштував], такий-то вже кислий прийшовся! (Вовчок, VI, 1956, 223); — Тату, завтра я з Левком думаю піти в ліс по терен. Я знаю, як ви любите квашену ягоду (Стельмах, II, 1962, 106); * У порівн. Вид [жінки] болісний, жовтий, тільки одні очі, чорні як терен, блищали якимсь божевільним світом (Мирний, І, 1949, 247); Усіма грудьми п’є [Давид], захлинаючись, терпке, як терен зеленуватий, осіннє степове повітря (Головко, II, 1957, 10).
3. Окрема колючка, шпичка такої або іншої колючої рослини. Заскалить собі дитина ногу Кілька раз на день, як ходить, Вийме терен та й гадки не має (Фр., XIII, 1954, 455); З розбігу Сахно шубовснула в самісіньку гущу колючого чагаря. Десятки тернів вп’ялися в її тіло (Смолич, І, 1958, 90).
ТЕРЕ́Н, у, ч.
1. Місцевість, територія. Кожде місце довкола тих млинівок, найбільш улюблений терен наших забав, оглядали і обнишпорювали ми зовсім докладно (Фр., III, 1950, 250); Цього ж дня в Криничках набирали добровольців до лав новостворюваного червоного полку, що мав завданням боротись з куркульськими бандами, нести внутрішню охорону на терені повіту (Гончар, II, 1959, 227); Карпати — одна з найдавніших слов’янських етнографічних територій. Тут живуть українці, словаки, поляки, чехи. Цей стародавній слов’янський терен здавна цікавив дослідників багатьох галузей наук (Нар. тв. та етн., 3, 1961, 155).
2. перен., заст. Грунт, основа розвитку чого-небудь. Тут насувається питання: який був кінець сього письменства? Чи підготовило воно терен для нової народної літератури, чи перетворилося органічно в нові, вищі форми? (Фр., XVI, 1955, 328).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
— Т. 10. — С. 85.
те́рен[ь] (зменшено-пестливі — терене́ць, терно́к, терено́к, терно́чок) = терни́на = те́рн[я] = тернь — колючий кущ або дерево родини розових, що дає темно-сині їстівні плоди з терпким кисло-солодким присмаком, а також колючки й плоди цієї рослини; у народній поезії — те́рен-де́рево; за давніми повір’ями, терновий вогонь мав очищувальну та оберегову силу; в давнину чарівниць та упирів палили на такому вогні; взагалі терновий вогонь вважається ідеальним, пор. у весільній пісні: «Ой там на горі горять огні та все терновії; коло тих огнів стоять столи та все тесовії; коло тих столів сидять ковальчики, а все молодії, кують коненьки під старостоньки, а все воронії»; у фольклорі й художній літературі — об’єкт традиційного порівняння, як у І. Нечуя-Левицького: «Блищали чорні, як терен, очі»; відома проклінна формула: «Бодай сі мав, як голий у терні!»; у народі існує прикмета: «Як терен цвітом забіліє, тоді селянин ячмінь сіє»; використовується в народній медицині; крізь терневі кущі дуже важко проходити, тому рослина символізує непрохідність у просторі й часі: «Позаростали стежки-доріжки, де проходили милої ніжки; позаростали терном, травою, де ми ходили разом з тобою»; «Ой, давно я у батенька була… А вже ж моя стежечка терном заросла»; стежку забуття описує й Т. Шевченко: «Заросли шляхи тернами на тую Вкраїну, — Мабуть, я її навіки, Навіки покинув, Мабуть, мені не вернутись Ніколи додому»; символізує занедбання, навіть неприязнь: «Поховала сина на цвинтарі, а невістку під цвинтарем. Посадила сину яворину, а невісточці тернину»; символізує бездомне життя: «Вернись, сину, додомоньку, ізмий собі головоньку! — Мене змиють дрібні дощі, а рознесуть густі терни, а висушить ясне сонце»; про бідування кажуть: «Мається, як у терні» або «Мається, як голий у терні»; пов’язана зі стражданнями так звана «тернова (тобто важка) до Бога дорога»; не випадково вінець Христовий зроблено із терну; щось дуже неприємне називають терниною в нозі: «Волів би тернину в нозі, як його в домі» (про ще щось більш неприємне); символ дівочої неприступності, чесності, непідкупності: «Знати Ганнусечку, знати, з котрої вона хати: двір її обтесаний, терниною обсаджений»; про чесного доброго господаря: «Ой, славен, славен, пане господарю! — Ой чим же ти ся прославив? — Золотим терном обгородився»; тернова ягідка символізує ідеальні очі: «Брови — як шнурочок, оці — як терночок», «Чорні очі, як терен, коли ми ся поберем?», «Ой, коли в мене такі оченька, такі чорненькі, як той тернок!»; в одній із народних пісень терен і є очі дівчини Ганни-утоплениці: «Не ламайте, люде, по лугам терну, У лузі терен — Ганнині очі!». Терен, терен коло хати, Та нікому обірвати (пісня); Шипшина й терен при дорозі, а в долині — полки дубів (М. Драй-Хмара); Тернина грушок не родить (М. Номис); На терню не родяться яблука (приказка); Волів би-м тернину, ніж його в домі (І. Франко); На вгороді калинонька, по дорозі терн; Любив же я дівчиноньку, люблю і тепер (пісня); Стежка терном поросла (уже ніхто не їздить, не ходить кудись); Під тим теренцем Стоїть дівка з молодцем (пісня); Очі чорні, як тереночок, брови рівні, як шнурочок (пісня).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
— С. 592-593.
