ТЕРАКО́ТА, и, ж.

1. Випалена кольорова високоякісна гончарна глина. Деякі хліви пофарбовані теракотою майже під стріху (Довж., III, 1960, 514); Для статуеток і скульптурних композицій малих форм застосовують неглазуровану глину — теракоту (Матеріали з етногр.., 1956, 16); Композиції та рельєфи з фаянсу, теракоти, шамоту відзначаються багатством фантазіі й вигадки, творчим переосмисленням традицій народного мистецтва (Мист., 4, 1968, 40).

2. Неглазурований керамічний виріб з такої глини. Особливо проявили себе ольвіополіти як майстри теракот. Сотні цих маленьких глиняних фігурок, знайдених при розкопках, свідчать про тонкий художній смак місцевих скульпторів (Нар. стар. іст. УРСР, 1957, 258); // збірн. Вироби з цієї глини. Велись розкопки давнього святилища в Піргах.. Розчищали вузький простір між залишками стін двох храмів, де було виявлено склад фігурної теракоти (Знання.., 1, 1966, 29).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 82.