ТЕОРЕ́ТИК, а, ч.

1. Той, хто розробляє теоретичні питання певної галузі знань. Мама помиляється, єсть і там [у Швейцарії] лікарі не гірші віденських, і теоретики і практики (Л. Укр., V, 1956, 409); У XVIII ст. український шкільний театр висуває такого видатного теоретика й практика драматургії, як Феофан Прокопович (Укр. клас. опера, 1957, 47); Ленін був гідним наступником Маркса і Енгельса не тільки як геніальний теоретик, а як великий організатор революційної боротьби (Ком. Укр., 5, 1968, 18).

2. розм. Про людину, що любить абстрактно розумувати, теоретизувати. — Ти його просто мало знаєш, — заперечив Сагайда. — Він лише на вигляд теоретик.. А що любить на кожному кроці світові проблеми вирішувати, то це вже в людини такий характер (Гончар, III, 1959, 336).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 74.