ТЕМПЕРАТУ́РИТИ, рю, риш, недок., розм. Мати підвищену температуру тіла (про людину). На станції Фастів Щорс зовсім зліг. Він температурив, кашляв (Скл., Легенд. начдив, 1957, 63); Перед тим, як самому лягти, батько обходить свої чада,.. мацає малі голівки, чи не надто гарячі, чи не температурить котре (Гжицький, У світ.., 1960, 83); // безос. — Що з вами? — Не знаю, Шуро, щось так … розумієте… — Температурить? — Здається, температурить (Гончар, III, 1959, 195).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 71.