ТЕМНИ́ЦЯ, і, ж., заст., поет. В’язниця. — І в темній темниці Мене, вольного гетьмана, Голодом замучив [цар] (Шевч., І, 1963, 248); Темниця без вікон, без дверей. Лицар-в’язень лежить у кутку на соломі (Л. Укр., II, 1951, 185); — І — і — і, — зараз же заголосила баба. — Ой забрано ж його, забрано. Сидить він во темниці сирой [сирій], світа-сонця не бачить (Тют., Вир, 1964, 304); * У порівн. — Я за слізоньками світа не бачила, сидячи сама собі у хаті, як у темниці (Кв.-Осн., II, 1956, 105).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 68.

Темниця, ці, ж.

1) Темная комната. Шиють шевчики у світлиці, а кравчики у темниці. Н. п. Шейк.

2) Темница, тюрьма. Там стояла темниця кам’яная. Що у тій то темниці пробувало сімсот козаків, бідних невольників. АД. І. 230. Лучче було б, мій сину, на волі гуляти, як тепер із темниці в вікно виглядати. Грин. III. 690. Ум. Темничка, темниченька. КС. 1883. VI. 214.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 253.