ТЕ́ЛЬБУХИ, ів, мн. (одн. те́льбух, а, ч.). Внутрішні органи вбитої тварини (шлунок, кишки тощо). Іванов здер з птаха шкіру, вирвав і викинув геть тельбухи (Багмут, Опов., 1959, 45); Собаки з гарчанням волочать по садку свинячі тельбухи (Тют., Вир, 1964, 328); // зневажл. Про внутрішні органи людини. [Василь:] Дай води напитись. [Лукія:] Хіба так дуже пашить у тельбухах? Напийся (Кроп., II, 1958, 117); Лікар, як на біду, прописав йому блювотне. Від цього вивертало геть усі тельбухи (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 64).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 66.