ТЕЛЕФОНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. і док.

1. Викликати до телефону дзвінком телефонного апарата. Дивуючися, хто ж це може тут їй уночі телефонувати, Сахно взяла трубку (Смолич, І, 1958, 84); — Мушу бути в канцелярії, ану ж хтось телефонуватиме (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 351).

2. Повідомляти про що-небудь по телефону. Телефоную в Москву. — Синку, море підходить до груші (Довж., III, 1960, 509).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 64.