ТЕ́ЗА, и, ж.

1. Положення, висловлене в книжці, доповіді, статті тощо, правдивість якого треба довести. А вже я в питаннях абстрактних.. тут я не один раз повинен був.. признати першенство своєму вухастому учневі, коли він починав розправляти про яку-небудь тезу (Хотк., І, 1966, 147); // Положення, що коротко й чітко формулює основну ідею чого-небудь або провідне завдання, що стоїть перед кимсь. В Квітневих тезах Ленін вперше в історії зробив прямий висновок про Ради як про державну форму диктатури пролетаріату (Рад. Укр., 17.IV 1957, 1); // перев. мн. Коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції, статті тощо. [Марков:] Я просто переказую вам тези майбутньої доповіді (Собко, П’єси, 1958, 123); Писати промову всю і в усіх деталях не завжди обов’язково. Досить буває підготувати план, тези (Наука.., 6, 1969, 39).

2. лог. Вихідне положення, що вимагає доведення. Тезою називається судження або положення, істинність якого треба довести (Логіка, 1953, 139); Нема сумніву, що в самому характері Лесі [Українки].. був дуже сильний нахил до мислення тезами й антитезами, до гострої філософської діалектики (Рад. літ-во, 1, 1964, 63).

3. У філософії Гегеля — вихідний пункт процесу розвитку, перший ступінь тріади.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 56.